Святое (Зинаида Гиппиус, http://www.stihi-rus.ru/1/Gippius/61.htm)
Печали есть повсюду…
Мне надоели жалобы;
Стихов слагать не буду…
О, мне иное…Святое (Зинаида Гиппиус, http://www.stihi-rus.ru/1/Gippius/61.htm)
Печали есть повсюду…
Мне надоели жалобы;
Стихов слагать не буду…
О, мне иное жало бы!
Пчелиного больнее,
Змеиного колючее…
Чтоб ранило вернее,-
И холодило, жгучее.
Не яд, не смерть в нем будет;
Но, с лаской утаенною,
Оно, впиваясь,- будит,
Лишь будит душу сонную.
Чтобы душа дрожала
От счастия бессловного…
Хочу — святого жала,
Божественно-любовного.
СВЯТЕ (вільний переклад П.Голубкова)
Печалі є повсюди…
Набридли скарги жалю;
Складати вірш не буду …
Я жала вже бажаю!
Бджолиного болючіш,
Зміїного колючіш…
Щоб ранило вірніше, —
І щоб пекло сильніше.
Не смерть хай в жалі буде;
Хай, з ласкою, укромно,
Впивається — і будить,
Лиш будить душу сонну.
Так, щоб душа дрижала
Від щастя від безмовного…
Святого хочу жала,
Божественно-любовного.
Снег (Зинаида Гиппиус, http://www.stihi-rus.ru/1/Gippius/63.htm)
Опять он падает, чудесно молчаливый,
Легко колеблется и опускается…
Как сердцу сладостен полет его счастливый!
Несуществующий, он вновь рождается…
Все тот же, вновь пришел, неведомо откуда,
В нем холода соблазны, в нем забвенье…
Я жду его всегда, как жду от Бога чуда,
И странное с ним знаю единенье.
Пускай уйдет опять — но не страшна утрата.
Мне радостен его отход таинственный.
Я вечно буду ждать его безмолвного возврата,
Тебя, о ласковый, тебя, единственный.
Он тихо падает, и медленный и властный…
Безмерно счастлив я его победою…
Из всех чудес земли тебя, о снег прекрасный,
Тебя люблю… За что люблю — не ведаю.
СНІГ (вільний переклад П.Голубкова)
Знову він падає — дивний, мовчазно-сивий,
Ледь колихається і опускається…
Солодкий серцю той політ його щасливий!
Він, неіснуючий, — знову являється…
Все той же, знов прийшов він з невідкуди,
В нім холоду спокуси, в нім чекання…
Його чекаю я, від Бога наче чуда,
І дивне з ним я знаю поєднання.
Хай він піде — та не страшна та втрата.
Відхід його – теж таємнича справа.
Повернення я буду вік чекати
Твого, о мій єдиний, мій ласкавий.
Ти тихо падаєш, такий повільно-владний…
І перемог твоїх, як щастя, я чекаю…
З усіх чудес землі тебе, о сніг відрадний,
Тебе люблю … За що люблю — не знаю.
Часы стоят (Зинаида Гиппиус, http://www.stihi-rus.ru/1/Gippius/73.htm)
Часы остановились. Движенья больше нет.
Стоит, не разгораясь, за окнами рассвет.
На скатерти холодной наубранный прибор,
Как саван белый, складки свисают на ковер.
И в лампе не мерцает блестящая дуга…
Я слушаю молчанье, как слушают врага.
Ничто не изменилось, ничто не отошло;
Но вдруг отяжелело, само в себе вросло.
Ничто не изменилось, с тех пор как умер звук.
Но точно где-то властно сомкнули тайный круг.
И все, чем мы за краткость, за легкость дорожим,-
Вдруг сделалось бессмертным, и вечным — и чужим.
Застыло, каменея, как тело мертвеца…
Стремленье — но без воли. Конец — но без конца.
И вечности безглазой беззвучен строй и лад.
Остановилось время. Часы, часы стоят!
ГОДИННИКИ СТОЯТЬ (вільний переклад П.Голубкова)
Годинник зупинився. Світ більше нерухом.
Стоїть, не спалахнувши, світанок за вікном.
На скатертині прилад, не прибраній ніким,
Складки, як саван білий, звисають на килим.
Не мерехтить у лампі блискуча вже дуга…
Я слухаю мовчання, неначе ворога.
Ніщо і не змінилось, ніщо не відійшло;
Та раптом стало тяжким, саме в собе вросло.
Ніщо не змінилось, відколи звук помер.
Та десь таємне коло зімкнулося з химер.
І все, за стислість, легкість ми дорожимо чим, —
Вмить стало і безсмертним, і вічним — і чужим.
Застигло, скам\’яніло, як тіло у мерця…
Всі прагнення — без волі. Кінець — а без кінця.
І вічності безокої кругом беззвучний лад.
Час зупинився наче. Годинники стоять!
Без оправданья (Зинаида Гиппиус, http://www.stihi-rus.ru/1/Gippius/5.htm)
Нет, никогда не примирюсь.
Верны мои проклятья.
Я не прощу, я не сорвусь
В железные объятья.
Как все, пойду, умру, убью,
Как все — себя разрушу,
Но оправданием — свою
Не запятнаю душу.
В последний час, во тьме, в огне,
Пусть сердце не забудет:
Нет оправдания войне!
И никогда не будет.
И если это Божья длань —
Кровавая дорога —
Мой дух пойдёт и с Ним на брань,
Восстанет и на Бога.
БЕЗ КАЯТТЯ (вільний переклад П.Голубкова)
Ні, я ніколи не змирюсь.
Мої прокльони вірні.
Я не пробачу, не зірвусь
В залізні ті обійми.
Як всі, піду, помру, чи вб\’ю,
Як всі — себе зруйную,
А душу каяттям свою,
Однак, не заплямую.
В останню мить, в пітьмі, в вогні,
Хай серце не забуде:
Немає виправдань війні!
Й ніколи їх не буде.
І якщо все це Божа длань —
Кривава ця дорога —
Мій дух піде і з Ним на брань,
Повстане і на Бога.
