Ельміра Ашурбекова
НАДІЯ
«Вже по війні
До знахи якось я пішла,
І та мені
Було надію подала.
Рекла вона:
НАДІЯ
«Вже по війні
До знахи якось я пішла,
І та мені
Було надію подала.
Рекла вона:
Десь під землею…
Не один…
То мо’ — хто зна —
Десь там у шахтах робить він…», —
Це бабця так
Нам про Гамзата, дідуся.
Для неї — знак,
І в тім була надія вся
У час, як внук,
Йдучи вже до армійських лав,
Ступав на брук, —
Одної верстви з дідом став.
«Стомилась? — Ні.
Все ждала, бачила у снах.
По тій війні
Був до домівки довгий шлях.
Надійде час,
І він повернеться назад,
Обніме вас.
Дідуньо рідний ваш Гамзат».
…А вість сумна
Без бабці — пізно — вже була,
Адже вона
В далекі засвіти пішла…
Не в шахті, ні —
В могилу братську ліг однак…
…Тепліш мені,
що звістка ця спізнилась так…
(переклад з табасаранської — Любов Цай)
http://www.stihi.ru/2014/05/03/9756