Вона молилася всім:
Будді,Христу, трохи Крішні і Вішні…
Вона розуміла, що всі ми є грішні,
Що всі ми в дорозі, що шлях небезпечний,
Що кожне питання в кінці…Вона молилася всім:
Будді,Христу, трохи Крішні і Вішні…
Вона розуміла, що всі ми є грішні,
Що всі ми в дорозі, що шлях небезпечний,
Що кожне питання в кінці — недоречне,
Що бабця на лавочці є розумніша
І посмішка щира її та світліша,
Що мрія — це є нескінченні шукання,
Що біль — це не те, що до болі звикання.
Вона впізнавала архангела в тілі
І знала, що велич не в слові, а в ділі,
Читала Коран, а Талмуд — не хотіла,
Впівголоса веди собі гомоніла.
Взяла щось від Данте, Шекспіра, Ремарка,
Вивчала життя, але то на смарку,
Любила Спінозу і Кафку, і Сартра,
А Бродський в устах її — завчена мантра.
Вона не любила церковні обряди,
Надумані фрази і пишні наряди,
Молилась і вірила так — просто неба,
Не знала кому, ні коли, ні як треба,
Душа, що навиворот, порвані м`язи
Були мов надійніші дороговкази.
І справжні молитви, під час безутішні
Читала Христу, трохи Будді і Крішні.
