Обважнілий вересень вже сягає фінішу,
Розриває стрічку він дужими грудьми.
Обважнілий вересню, ти сьогодні вирішив,
Що пора до жовтня нам, ближче до зими.
Розриває стрічку він дужими грудьми.
Обважнілий вересню, ти сьогодні вирішив,
Що пора до жовтня нам, ближче до зими.
Тільки вчора нібито половіло житечко
І всміхалось сонце в дзеркало ріки…
Перестиглим яблуком прокотилось літечко
І все більш осінні в’яжуться думки.
Вузлик та й за вузликом… Думка наче ниточка,
Безкінечно тягнеться у забутий край,
Там, де сяє молодість невмирущим світочем
І любові першої вічний водограй.
…Клен в тумані світиться, осінню уквітчаний,
І ставок під вербами стомлено заснув.
Відлетіла молодість золотою стрічкою…
Обважнілий вересню, дякую, що був!
