А я тебе під вишнею чекала,
Вплітаючи надію в смуток свій.
Вглядаючись в минуле — оживала
І проганяла з серця буревій.
Сміявся вечір сутінком холодним,
Вплітаючи надію в смуток свій.
Вглядаючись в минуле — оживала
І проганяла з серця буревій.
Сміявся вечір сутінком холодним,
Морозив душу, сумом напував.
Жупаном вкривши землю старомодним,
Неприязнь до мене він вгамував.
Ти не прийшов. Затихли серенади.
Вдяглися в відчай змовчані слова.
Подарувала нічка зорепади:
\» Буває так… не плач… бува!..\»
