…не збуте учора заплутало стиха думи,
і знов невгомонне, як «Я» п’яніє од сонця…
зі смаком спокійним, гірким на вустах самоти,
без слів у затьмареній вогкості вранішніх……не збуте учора заплутало стиха думи,
і знов невгомонне, як «Я» п’яніє од сонця…
зі смаком спокійним, гірким на вустах самоти,
без слів у затьмареній вогкості вранішніх трав
губиться уява хвилюючого бурхливого неба –
поєднати два закохані серця… це не так просто
взяти і розлучити нас із Мріями, Вірою у завтра
відпустивши Душі у подорож Всесвітом,
до самих себе… до Космічної музики Серця!..
незаплямованого, незабрудненого існування –
Любові на листках Долі, у голосі пам’яті
люблячих одне одного до безтями людей…
