І.
Несвідомість моя. Безтяма.
Срібні ночі, та золоті зірки,
Але сниться глибока яма,
В яку падаєш і не бачиш руки.
Туди кличуть. Тебе…І.
Несвідомість моя. Безтяма.
Срібні ночі, та золоті зірки,
Але сниться глибока яма,
В яку падаєш і не бачиш руки.
Туди кличуть. Тебе там чекають.
Кажуть, тепло. хоча й зима.
Вони очі твої торкають,
Закривають. Попереду — тьма.
ІІ.
Несміливо ступаєш у жар.
І вогонь підходить до пальців,
І так швидко німіє рука,
І сіпАється, мов у танці.
Голос точить вушні барабани,
А ти і не маєш тікать,
Твоє горло чарує сопрано,
Та не можеш нічого сказать.
ІІІ.
Далі йдеш, не боїшся нічого,
Очі топляться в синім тумані.
Страшно лиш від мовчання пустого,
Що веде в похотливу оману.
Липкі стіни, гаряче повітря,
Дим кругом, наче хтось горить,
Дика птиця висить на вістрі
І тихенько ниє,пищить.
ІV.
Мряка повна, нема ні просвІтку,
Страшні тіні блукають навколо,
Он когось посадили в клітку,
А он там хтось ступає кволо.
Навіть зараз тобі не страшно,
Ти так впевнено йдеш до цілі,
І вогонь в очах не гасне,
Хоч довкола лихі заметілі.
V.
Але далі… ти бачиш світло!
Тихо промінь крізь шибку рветься,
Щось маленьке там поруч сіло,
І вже скоро до тебе крадеться.
VI.
Те створіння з собою кличе,
А ти йдеш, бо нічого не страшно.
Живе сонце до тебе все ближче
Підпливає в \»ночвах\» поважно.
Хоч би хтось та щось пояснив,
Ти бідкАєшся, бо нічого не знаєш.
Твоє тіло твій дух полишив…
Спокій свій тепер ти шукаєш.
VII.
І в кінці своєї дороги
Ти зрозумієш нарешті:
Треба пройти всі тривоги,
Щоб потрапити в Рай нарешті.
