Блукали у однім краю сліпці,
Звела їх доля всіх до купи тісно збитись,
Тримати міцно одежин кінці
Один у одного, аби не розгубитись,
Вервечкою ходили…Блукали у однім краю сліпці,
Звела їх доля всіх до купи тісно збитись,
Тримати міцно одежин кінці
Один у одного, аби не розгубитись,
Вервечкою ходили ті сліпі,
Просили їжу, гроші і на ніч обитель.
Так сталося — на ринку у товпі
Для тих сліпих прибився зрячий предводитель.
Водив їх скрізь надійний поводир,
Вони із ним всі небезпеки обминали,
І за опіку і за гострий зір
Сліпі пожертв йому частину віддавали.
Одного ранку йшли сліпі за ним,
Назустріч хтось — звичайний злидар, волоцюга,
Та зупинився й голосим ясним
Сліпих спитав: — За що спіткала вас недуга?
— Грішили ми, та кожен за своє, —
Відповіли сліпі і заридали ридма.
— Хто відібрав, вам знову зір дає, —
Покута прийнята, і знята ваша стигма.
Так їм сказав і далі крокував,
Вони ж за ним і кличуть: — Батько, Отче, Вчитель!
Якщо ти нам гріхи подарував,
Будь з нами — зрячим також треба предводитель!
Та пізно — зник, немов і не було.
Сліпці ж колишні між собою зговорились:
Іти разом і в місто, і в село
Розповідать, як каяттям сліпі зцілились.
Тут поводир старий заговорив:
— А що мені тепер? — І слухати не стали:
— Тепер нам не шукать поводирів,
Ми зрячі, ми свої гріхи спокутували!
Прийшли сліпці колишні у шинок,
Радіють щиро — серце пісні хоче й свята,
В шинку питво — і за ковтком ковток
Вони сп\»яніли й повалились брат на брата.
Лиш поводир старий в шинку не пив,
Чекав, щоб упились і впали під столами.
Тоді ж прозрілих знову осліпив —
Й відтоді водить він сліпців попід тинами.
2014
