I.
Він дивиться в вікно. Голі дерева, сіре небо, темні розмиті фігурки людей. Ці люди завжди кудись йдуть — у всіх свої справи. Але що змушує їх щось робити? Чи задумувались вони над цим? Темні…I.
Він дивиться в вікно. Голі дерева, сіре небо, темні розмиті фігурки людей. Ці люди завжди кудись йдуть — у всіх свої справи. Але що змушує їх щось робити? Чи задумувались вони над цим? Темні розмиті фігурки мовчазливо продовжують свій рух у світ справ, завжди незавершених і завжди безглуздих. Він дивиться у вікно і думає про своє життя. Заплакав.
II.
Щасливий маленький хлопчик біжить по чистому квітковому полю. Він радіє сонцю, яке тільки-но зігріло землю після довгої зими. Він дивиться в чисте небо і мріє про те, як піде в школу, де на нього чекають його друзі. Він біжить до лісу.
III.
Гримає дверима. Двійка. Тільки-но вчора виповнилося п’ятнадцять. Він знає, що мама виб’є з нього все, якщо дізнається. Він вириває ту сторінку щоденника і спалює її. Полум’я. Гнів. Попіл.
Якби ж все було краще! Він мріє про самостійне життя, подалі від матері, в іншому місті. Збирає речі.
IV.
Біль в серці вже третій день не дає йому заснути. Може піти до лікаря? Ні. Ще рано. Він може це витерпіти.
Біль більше не має значення.
Він згадує цей день. Нічого особливого не сталося: робота пройшла досить спокійно, діти не діставали — дурні діти! — своїми запитаннями, грошей все ще вистачає на їжу, а от про цигарки доведеться забути. Хтось постукав в двері. Йому байдуже. Він лежить на ліжку і думає про своє майбутнє.
V.
“Ліс темний і сповнений небезпек”,- це йому казала мама, а він її не послухав. По лісу розкидано книжки. Хто їх міг тут залишити? Хлопчик підбігає до дерева, на якому є книжки з малюнками. Тільки-но він підбіг, як книжки зникли. Він підбіг до іншого дерева — і там так само зникли книжки. Що ж відбувається в цьому лісі? Він підняв книжку, яка опинилася біля його ніг. Подивився обкладинку: “Процес” Кафка. Спробував прочитати, але не зміг — занадто важкі і незрозумілі слова. Підбіг до іншої книжки — зникли. До іншої — теж зникла. Від відчаю він заплакав. Де ж всі книжки з малюнками, які він так любить?
VI.
Зібрав речі і пішов. Життя з мамою зламало його. Занадто часто била його, занадто сильно.
В татка хоч і нова жінка, з якою він ще не встиг познайомитись, та все ж краще, ніж з мамою. В татка багато книжок. Він любить читати. Мріє про власну бібліотеку.
VII.
Він плаче. В його житті щось пішло не так, як він хотів. Батько після смерті залишив йому свою квартиру, в якій він тепер живе. З квартирою батько залишив й свою величезну бібліотеку, яку він вже декілька разів перечитав. Особливо він любив перечитувати вірші Горація.
Через брак коштів книги довелося продати. Всі продав, окрім Горація. Любов перемогла голод.
Роботи немає. Криза. А він просто хотів викладати літературу, яку він так любить.
Телефонний дзвінок.
VIII.
Де ж всі книжки з малюнками? Плаче. З неба падає його улюблена книжка.
Прокидається. Біжить до мами, просить, щоб купила книжку. Купила.
IX.
В татка весь час замість уроків він читав книги. Для нього вони стали власним місцем втечі — землею обітованою. Власні світи, власні історії, власна уява. Кому потрібна ця жорстока реальність?
Через два місяці мама прийшла, щоб забрати його. Побила. Він дав відпір. Вона пішла.
Сльози. Біль. Занурився у світ літератури.
X.
Прокинувся від сліз. Підбіг до телефону.
Доброго дня.
Доброго.
Це Ви?
Так.
Хоч в країні криза, та розумієте, звільнилося місце…
Правда?!
Так, ми пропонуємо вам місце викладача літератури в нашій школі.
О, дякую вам! Коли мені підійти?
Завтра об одинадцятій.
Добре! До зустрічі!
До зустрічі.
Сльози щастя.
XI.
Пройшло три роки. Він тільки-но закінчив школу. Настав час обирати своє майбутнє. Вибір для нього був очевидним — література.
Ніщо більше не зігрівало душу, ніщо інше не було пристанищем. Тільки література рятувала його від реальності з її проблемами і справами.
Він дивився на людей і не розумів, навіщо взагалі кудись йти і щось робити, якщо можна поринути у світ своєї уяви.
Він врятував себе від світу.
Він забезпечив собі майбутнє в книжках.
Він щасливий.
XII.
Пройшло два роки. Він вже встиг трохи попрацювати вчителем. Діти люблять його і ходять на його уроки з задоволенням.
А що далі? А далі тільки задоволення від роботи і намагання привити любов до читання дітям. Це — справа його життя.
XIII.
Куди ж подівся той запал? Чому він більше не може бачити ті дурні дитячі обличчя? Скільки він ще так протримається?
Він лежить на ліжку і думає про майбутнє.
Біль у серці. Віднімає руку. Смерть.
O.
Я — дух. Я — душа. Я — суть життя.
На що я витратив своє життя? Я викладав, але що це мені дало? Я прочитав багато книжок, я збагатив себе знаннями, але для чого?
Я впливав на дітей; можливо, я навіть надихнув їх на вивчення літератури, але чому?
Відповідей немає.
Але одне я знаю точно.
Література стала для мене пристанищем, Меккою, землею обітованою, до якої я прагнув все своє життя, до якої я з любов’ю і ніжністю повертався знов і знов, яка стала для мене домом.
Я — дух. Я — душа. Я — слово, триваліше від міді.
І я з гордістю проніс це слово крізь плин часу, життя і справ.
