0.
(стук
у грати
палати —
для вільних —
вірно, тут має ще бути боже —
на самогубство схоже).
I.
(стук
у грати
палати —
для вільних —
вірно, тут має ще бути боже —
на самогубство схоже).
I.
над дверима занести руку
і спинитись за мить до страти.
це ж із цього простого руху —
починається простір кімнати,
за стінами якої — смерть
від \»побачити\» й від \»не мати\».
від нездатності віднімати
при рахунку бувають помилки:
кров із двох моїх передсердь
витікає в чотири гілки.
дві з них — завше тобі, чародію.
бо я вчуся. а досі вмію
лиш
\»дорівнює\»
або
\»плюс\».
я не знаю
молитов
дослівно,
але
молюсь.
я вже знаю, що там, за дверима, —
тому і боюсь.
звір з залізними злими очима,
оніміння — загублена рима,
павутина — міцна і незрима,
і завчасне моє \»здаюсь\».
II.
бо у звіра є серце.
що чуйно спить
і тамує ознаки життя.
непорушно чекає
на слушну мить,
щоб за секунду до того, як
мій побілілий безсилий кулак
двері його торкне, —
випередить
мій стук
биттям
і першим
замки відімкне.
серце звіра
нікому
не йде
до рук,
але поклади
на нього долоні —
і цей
непочутий,
нездійснений
стук
ледь
відіб\’ється
у Всесвіту
в лоні.
