Як боляче дивитись на бабусю,
Яка розчарувавшись по житті,
Надіється на кращеє майбутнє,
Хоча стоїть при самому кінці.
Ще день, неділя, місяць або…Як боляче дивитись на бабусю,
Яка розчарувавшись по житті,
Надіється на кращеє майбутнє,
Хоча стоїть при самому кінці.
Ще день, неділя, місяць або рік,
І все – довічний перерив…
Зупиниться життя її потік:
«Ну ось… годинник вже пробив…»
А що вона побачила в житті? –
Страшне дитинство, без рідних і батьків,
Важкі роботи десь на чужині
І самоту на старості років…
При молодості мріяла про щастя,
А внаслідок – п`яниця-чолоків,
Який усе життя лише знущався,
Не даючи дожить нелегкий вік.
Надіялась на радість у сім`ї,
А внаслідок – тягар на все життя.
Так й діти якось виросли самі
Допоки мати заробляла на життя.
Отак жила, недосипаючи ночей,
Лиш би сім`ї на їжу вистачало,
А більш всього боялась за дітей,
Щоб їм лише чогось не було мало.
Пройшли роки…так швидко, непомітно…
Лише крилаті мрії залишились.
Зустріла старість жіночку привітно
Й прошепотіла: «Ще трішки залишилось…»
І болісно заплакала бабуся:
«Чому ж так швидко? Я ще й не пожила…
Хоча, насправді-то я смерті не боюся,
Але здається дуже мало я прожила».
Так зникли рокові її надії:
«Не було щастя – більш його й не буде»,
І швидко розлетілися всі мрії…
Ще якийсь час, і вона все забуде…
Але щоразу, коли приходить вечір,
Бабуся щиро в Господа благає,
Аби спокійно дожить свій вік старечий,
А головне – хай дітям помагає.
27 червня 2013 рік
