Вирішальні часи настали,
Дзвони вдарили у набат,
Нам відкрито про це сказали:
Смерті нашої хоче брат…
Брат здурів наш,або сказився,
Від…Вирішальні часи настали,
Дзвони вдарили у набат,
Нам відкрито про це сказали:
Смерті нашої хоче брат…
Брат здурів наш,або сказився,
Від ненависті очманів!
І в екстазі гидкім вклонився
Кровожадібній сатані..!
Так на світі ще не бувало,
Враг найзліший так не чинив,
Як не сіло нам,і не впало,
Брат під серце ножа встромив!
Кров\’ю вмилися,та й восстали,
Що ж інакше робити нам?!
Вирішальні часи настали:
Дати здачі таким братам!
Бо якщо не подужим,люди,—
Хай застигнуть в серцях жалі!—
То не буде,відтак,не буде,
Україноньки на землі!
Будуть десь тут хрущі літати,
Й половіти хліба в медах,
Та не буде кому співати
У вишневеньких,у садах…
Бо нас вижене до Сибіру,
Здичавілий московський звір,
За московську безбожну віру,
І за Русскій проклятий Мір!
А роки проминуть бісовські,
В Мавзолейну труну згребе
Трупик свій сатана московська
З богообраного СЕБЕ,
Час тоді для Москви настане
Пожинати гіркі жнива:
Вовком витиме покаянну
Перед світом усим Москва!
Тільки що нам до того,люди,
До московських отих жалів,
Як не буде давно,не буде
Українонькиі на Землі!
Тож відважно тепер вставаймо,
Поборімо сопливий страх,
Й, не вагаючись, надаваймо
Цьому братику по зубах!
Щоб йому ізійшла полуда,
І назавжди він зрозумів:
Ми сказади: навіки буде,
Україна вже на Землі…
