Вона дивилася в мої очі і тихо благала,
Вона була блідою та геть понурою,
Себе не знайшла і навіть не наздогнала,
За світ відповідала власною шкурою.
Вона була блідою та геть понурою,
Себе не знайшла і навіть не наздогнала,
За світ відповідала власною шкурою.
Її не навчили зовсім боротися із лихом,
Лише постійно плакати і без кінця здаватись.
Я бачив її душу, яка уся із криги,
Якщо вона розтане, не зможе прокидатись.
Та знову її очі, води в них – океани,
Хтось вкрав у неї радість, спустошив її дух.
Вона ж росте в надії,що все мине з роками,
Але вона не квітка,а пугало для мух.