Україно, мати мила, що ж вони зробили,
Увійшли до мого краю та його згубили.
Я так люблю тебе, ненько, бо ти рідна мати,
Хоч тепер над головою гупають гармати.
Увійшли до мого краю та його згубили.
Я так люблю тебе, ненько, бо ти рідна мати,
Хоч тепер над головою гупають гармати.
Розривають мою милу на лихі шматочки,
Зраджують тебе, кохана, твої ж сини й дочки.
Східний коршун налетів і все прагне вбити,
Та не знє він, дурний — нас не підкорити.
Обернеться все лихе на його хатину,
Та згадає він свій гріх у лиху годину.
Не втрачай надію, брате, хай не кривдять мати!
Повернись живим додому попри ті гармати!
