Як д д Василь помирати збирався

Вечоріло, наш дідусь Василь давненько вже задрімав, та й похрапував собі. Його вже й не будили. Та й вся родина, повечерявши збиралася відпочивати…
Та ось,якась невидима сила штурхнула…Вечоріло, наш дідусь Василь давненько вже задрімав, та й похрапував собі. Його вже й не будили. Та й вся родина, повечерявши збиралася відпочивати…
Та ось,якась невидима сила штурхнула діда в бік, він і підхватився: \»Біда йде в наш дім Вітусю\»—мовив він до дружини.
\»Ой, лишенько! Яка біда, Васю?\»—мовила перелякана баба Віта: \»Що сталося, що ти так підхватився?\»
\»Та що сталося, бачу прийшов і мій час, снилася мені мати-покійниця, щось мені казала, та я не зрозумів, мабудь звала до себе. Та гнівно щось так…Мабудь помру сьогодні…\»
\»Та що ти видумуєш, Василю, може це так , чи на дощ, чи ще до чого…\»,—відповіла йому Віта.
\»Який там в чорта дощ?!\»— розсердився дід :\» То вона за мною приходила…І от що я Вам скажу: нічого в тім страшного немає, тільки я не хочу, щом мене мертвого чужі люди обмивали, то ви мабудь наносіть в хату води, та нагрійте, то я сам і скупаюся.\»
Ну що тут поробиш? Воля вмираючуго—закон! наносили молодята води(вони жили біля старих), підігріли її, налили в вагани—мийся діду! А самим якось не дуже весело з вмираючим в хаті сидіти, та й гайнули на вулицю. Та й бабця їх спровадила:\»Йдіть дітки до сусідів, як що , то покличу вас.\»
Дід добряче викупався, потім запросив чарочку(в послідній раз), та й ліг помирати…А потім як захропе…
Вернулись діти в хату вночі, а баба Віта лається з усих сил:\» Ах ти ж стерво, таке! Вмирати він зібрався! Та хіба ж то покійна мати за тобою приходила?! То вона тебе будила , бо ти хропів, і на тім світі людям спати не давав!\»