Ніч. Тихий скрегіт весняних вікон
Обрій душить картонну душу
Моя зброя під тиском світла
Кров\’ю ллється до твоїх \»мушу\»
Серцем плине до твоїх \»треба\»
Обрій душить картонну душу
Моя зброя під тиском світла
Кров\’ю ллється до твоїх \»мушу\»
Серцем плине до твоїх \»треба\»
Не знаходить у сні спочинку
Най була би я лелека
най би мала сталеві крила
Я б летіла далеко звідси
я б покинула місто — чуже до болю
з вітром в полі, з тугою в грудях
я б писала вірші про неволю
про прозовість життя і байдужість мертвих
рідні вулички й втомлених друзів
Я б забула твої недосяжні пороги
Я б забила на світ нездійсненних ілюзій
Але міцно впилися кінцівки в землю
і конає земля від насущого бруду
Маю сили тенета роздерти
держить страх відірватись від грунту
Відірватись і не повертатись
Відсахнути у вічний вирій
Плот\’ю й кров\’ю із сонцем з\’єднатись
і ддо тебе уже не прилинуть
