Поема про французьку революцію.
Частина друга.
Нерішучість короля.
В той час, коли в палаці
Невинна кров лилась,
В будівлі…Поема про французьку революцію.
Частина друга.
Нерішучість короля.
В той час, коли в палаці
Невинна кров лилась,
В будівлі асамблеї
Людовік заховавсь.
Притулку з ним шукали
Між тих холодних стін
Його дружина вірна,
Дочка і син-дофін.
Король, республіканців,
Немов дітей, жалів,
Вбивать і розганять їх
Він зовсім не хотів.
Він думав, що повстанці
Підуть на діалог,
Й минеться все без крові,
Без вбивств і без тривог.
Йому дружина каже:
“Більш твердим треба буть!
На мир республіканці
Ніколи не підуть!
Поглянь, тебе лишили
Усі твої війська,
Потрібна королівська
Рішуча тут рука!
Якщо даси ти волю
Розгнузданій юрбі,
Тоді не жди пощади
Від натовпу собі.
Вели своїм гвардійцям
Стрілять у цей же час,
Повір, так буде краще
Для Франції й для нас”.
Але король не слухав
Дружини мудрих слів,
Про спротив санкюлотам
І чуть він не хотів.
“Я хочу тільки миру,
Маріє, зрозумій.
Ніколи я не зможу
В народ стріляти свій”.
“Не зможеш? Ти згадав би
Своїх захисників!
Вони за тебе гинуть,
А ти їх всіх підвів!
Луї, за їх загибель
Ти ж відповідь несеш,
Бо саме ти швейцарцям
Накази віддаєш.
У натовп не стріляти
З гармат ти наказав —
Повстанцям на поталу
Гвардійців ти віддав.
Ти їх усіх в палаці
На вірну смерть лишив.
Заради цих нещасних
Ти б твердість проявив!”
Але король дружину
І вдруге не почув
Й у відповідь недбало
Рукою лиш махнув.
На жаль, така недбалість
Безслідно не мина.
Попереду монарха
Чекала смерть страшна…
(далі буде: Частина третя. Вереснева різанина.)
