Я в квартирі сьогодні своїй.
Не у домі. Він є. Та не мій.
Як же гарно, що можу відвідати
Цей уламок дитинства малий…
Тут сховались минулого сни,
Не у домі. Він є. Та не мій.
Як же гарно, що можу відвідати
Цей уламок дитинства малий…
Тут сховались минулого сни,
Наче плач по дитинству рясний…
Сколихнулась портьєра, і поряд
Наче я…Тільки образ не мій…
Трісне пострілом дзеркала скло-
Це послання мені надійшло.
Протяглася рука із минулого…
Як же довго тебе не було!
Ось відмірює кроки паркет…
Ти підходиш… Звучить менует…
Ти стоїш у мене за плечима,
І шепочеш у вухо сонет.
Ось і ти, Чорний мій Чоловік.
Ти за мною з дитинства? Я звик
Просто в очі стрічать небезпеку.
От і зараз… Звикаю… Вже звик…
Ти приходиш провісником бід?
…тіло з розумом мов в боротьбі….
-Стій за мною. Кажи, чого треба.
В очі я не загляну тобі.
-В руку руку! Ідемо у ніч,
Де совиний вчувається клич,
Де на вітах спочиє примарою
Величезний сивіючий сич.
Де не чутно людських голосів.
Де для всіх вже померли усі.
Краєм ями, що зветься калюжею,
До останніх, ОСТАННІХ ЧАСІВ…
…..
…..
…..
…..
Підійдемо, мій Чорний, туди
Де мені (чи тобі) яма вирита.
Йде біда. Як провісник біди,
Ти мені це сказати вирішив.
Що хотів ти сказать візавіі?
Про табун азіатських коней?
Чи про бій, у якому в крові
Переможець так само потоне?
Чи про те, що прискорився час,
І роками життя вже не міряти?
Що Архангела трубного глас
Чують ті, хто не хоче в це вірити?
…..
…..
…..
…..
Чорне небо… І яма… І дуже
В ній огидна багниста калюжа.
Я над нею. Один. Де ж ти зник?
Мій двійник- Чорний мій Чоловік?
Тихий вечір. Зоря догорає.
Їдуть містом останні трамваї…
Ціле дзеркало… Тиша… Я знаю-
Ти десь поряд… І яма чекає.
