Ми забули смак життя, його дотик, запах, ми практично не відчуваємо його ритму. Якась одна сіра буденність, суцільна чорно — біла рутина щодня пригноблює мирне населення. Ми забули, що таке мир і спокій у країні, ми забули, що таке повага і любов, ми забули, що таке шана і ніжність. Адже справді — куди не глянь одна суцільна ворожнеча, агресія, байдужість, куда ми котимося, що ми робимо і що з нами робиться?!..в безодню, швидше за все…
До того, до чого ми дійшли у ХХІ столітті ніхто і подумати не міг і гадки раніше не мав. Дожитися до того, щоб навкруги проливалась кров безневинних людей практично ні за що, бо один великий хлопчик одного прекрасного дня вирішив пограти у \»войнушку\», і видно загрався, і то добре загрався, переплутав реальне життя із віртуальністю. Буває, але це зовсім не жарти, і тут не буде другого шансу, там не можна буде відновитися, або перевтілитися у якогось казкового героя чи якусь річ, або знайти балончик еліксир відновлення свого життя. Поясніть мені, будь ласка, просто практично не вкладається в голові, як можна просто сидіти і спостерігати за тим, що відбувається, видавати накази, штурмувати, мучити, вбивати, нищити все на своєму шляху. Пане президенте, величної країни під назвою Росія, скажіть, мені, будь ласка, що ми Вам такого зробили?! За що ми тепер мусимо терпіти ці муки, за що гинуть наші юнаки, сини, батьки і чоловіки?!
Може досить! Нам набридло все це, можливо, саме зараз настав час для змін і ми дуже глибоко надіємjся, що ці зміни дуже швидко втіляться у наше життя. 25 травня кожен свідомий громадянин нашої держави йшов на вибори і обирав, на його думку, найдостойнішого кандидата, і кожен із них був впевнений, що його вибір — найкращий. Не за горами інавгурація, і дай Бог, щоб Петро Порошенко, лідер серед лідерів, виправдав наші сподівання і змінив наше життя на краще…Ми у ваших руках, пане президенте!
