Що сказати, як згадати?
Так давно це все було,
Проте неважко пригадати,
Найстрашнішого всього.
У темряві я свічку підпалив,
Моя кімната…Що сказати, як згадати?
Так давно це все було,
Проте неважко пригадати,
Найстрашнішого всього.
У темряві я свічку підпалив,
Моя кімната освітилась.
Та от здалось, що на підлогу щось розлив,
Підлога кров’ю вся умилась.
Раптом крапнуло зі стелі,
Мої ноги змоклі багряніли.
Хтось постукав в дім у двері,
А з каміну сині очі засвітились.
Серце з мене лізти почало,
Бо в супровід демонічний голос,
Завивав він щось про зло!
По вікнах лід, а в кімнаті пекельний вже мороз…
Я падаю згадавши,
Скільки зла накоїв я.
Я падав і кричав не взнавши,
Що кров текла зі стелі, то моя.
А я безкровний,
За мною пекельники прийшли.
Я зла вже повний,
Чорти з крил темряви зійшли.
Я гидко набрехав колись,
Я крав останні крихи бідняка,
Плював на старання я чиїсь,
Ось прийшла розплата кров’ю, що текла.
Я нелюд у своїх очах,
Я дикий демон для дітей землі,
Я стер добро в своїй душі у крах.
Я хребет і паща холодної змії.
Шкіра злізла з мене,
А з рота полізли таргани,
Я лежу кричу, вже ледве…
На стелі лазять привиди.
Ображені прийшли дивитись,
Кого обкрав я, кого я вбив.
Та раптово прийшла ще подивитись,
Та дівчина котру любив.
Текли криваві сльози з неї,
На коліна до демона схилилась,
А ще порізи дикі в неї,
Колись зі мною миленька втомилась.
Просила Люцифера помилувань для мене,
Просила тай відала йому серденько своє,
І той казав, що знайде,
Знайде помилування, а душу забере.
Раптово дівчина розчинилась в темряві,
Раптово зникло все,
Я раптом знов живий, та думки щось мляві.
І це змінило мене вже.
Я на коліна, до вікна,
А там: «Прощення тобі дали»!
Я питаю де дівчина моя,
Янголи мовляють: «Її забрали демони».
