Годуєш шоколадом теплих котиків,
Сидиш під ковдрою, наслухуючи джаз.
Не хочеш відчувати його дотику.
Не хочеш більше чути його фраз.
Зелені очі…Годуєш шоколадом теплих котиків,
Сидиш під ковдрою, наслухуючи джаз.
Не хочеш відчувати його дотику.
Не хочеш більше чути його фраз.
Зелені очі і руде волоссячко
Тут стали непримітними і сірими.
Коли ти плачеш, мила моя дівчинко,
Стаєш на мить слабкою і незрілою.
І осінь, у якій шукаєш відповідь,
Вже спрагла й мокра спить, полита зливами,
Які листків вкривають ніжну й теплу мідь —
Вони ж колись також були щасливими..
