Колись моя душа прийде до Бога
І віч-на-віч спитає Він мене:
Ну, що ж…давай розповідай, Небого,
Як видалось тобі життя земне?
Тоді Йому сказати…Колись моя душа прийде до Бога
І віч-на-віч спитає Він мене:
Ну, що ж…давай розповідай, Небого,
Як видалось тобі життя земне?
Тоді Йому сказати правду мушу,
Бо Бог все знає…і брехать — не слід…
Скажу Йому: Я зберігала душу
І у житті лишить хотіла слід…
Дивися ж сам, що по собі лишила:
ОЦЕ сліди — що від душевних мук,
А ЦІ сліди — коли Тебе просила
Кохання щирого без втрат і без розлук…
Та Ти давав мені багато більше,
Чим іноді посміла я благать…
Я часточку душі поклала в вірші —
По них її Ти можеш прочитать…
Доводилось і плакать, і радіти…
Тепер мене, як знаєш — так суди…
Та…найдорожчий слід — то мої діти,
Бо…в них — моє життя…мої сліди…
-А це чиї сліди?…Чия дорога?
Якась чудна…то прірви…то мости…
-Та це ж мої сліди до тебе, Бога,
Коли я падала…і…зводив мене ти…
